С. Кричильськ Сарненського району Рівненської області
Кричильськ – село, центр сільської ради, розміщується в Рівненській області на півночі в межах Сарненського району. Районний центр Сарни знаходиться від Кричильська за 25 км на північний схід. Центральна садиба розташована на відстані 90 км від обласного центу. На північ від села в межах 3 км проходить автотраса Київ–Ковель. Саме село розташоване вздовж лівого берега р. Горинь. По праву сторону річки через річкову долину на відстані 1 – 1,5 км розташоване с. Поляна, яке з’єднане з с. Кричильськ шосейною дорогою. Через річку є міст. На південь від села на відстані 1 км починається інше село Корост, а на захід села Мале Вербче і Велике Вербче, Веліхів.
До складу сільської ради входять села: Кричильськ, Поляна, Угли, Убереж. Загальна площа території сільської ради – 10612,8 га., населення – 3552 чоловік.
Територія сучасного села була заселена ще в часи Київської Русі. Поблизу Кричильська виявлено давньоруське городище. Існує декілька версій щодо походження назви села.
Найвірогідніша версія, за якою село Кричильськ могло взяти собі назву, пов’язана зі словом «перекрики», шо походить від слова «перекрикуватись», «кричати».
В основі переказу також покладені події, пов’язані з наступом татар до країн Південно-Східної Європи.
Для того, щоб зненацька не бути захопленими чужинцями і не потрапити в страшне рабство, жителі села почали будувати сторожові вежі, які по-місцевому називались «перекриками». Будувались ці вежі досить високими, щоб, можна було бачити навіть з-за верховіть найвищих дерев. Проте слід додати: потрібно було не тільки бачити, але й чути. Отож вежі–перекрики будувались на малій відстані одна від одної, щоб той, хто вартував на одній вежі, міг почути крик про небезпеку іншого чергового. Наступний сигнал криком передавався ще іншому, і так далі. Таким чином, від слів «перекрикуватись», «кричати», гадаємо і дістало село Кричильськ свою історичну назву.
Перша письмова згадка про Кричильськ датується 1562 роком. Тоді село перебувало у складі Литовського князівства. Тут був замок, в якому переховувались місцеві жителі під час нападів татар. Існує декілька легенд, які розповідають про напади монголо-татар на територію села. Серед них «Дівочий брід», «Турово», «Погоня», «Русявка» та інші.
Більше фактів можна почерпнути про село з слідуючих відомостей. Після Люблінської унії Кричильськ перебував у складі Степанської волості Луцького повіту Волинського воєводства Речі Посполитої. Згідно з податковими реєстрами 1583 року в ньому налічувалося 50 димів, а в 1629 році — 127 димів,
У XVI — першій половині XVII ст. Кричильськ належав князям Острозьким.
Після возз'єднання Правобережної України з Росією Кричильськ перебував у складі Волинського намісництва, а з 1797 року — Волинської губернії Російської імперіі.
Селом, навколишніми лісами, полями, луками володіли поміщики. Вони торгували і землею, і людьми, передавали їх з рук у руки. У березні 1808 року частину Кричильська купив граф С. Ворцель. За участь С. Ворцеля у польському повстанні 1831 року царські власті конфіскували його маєток, який деякий час здавався в оренду, а потім був проданий іншому поміщику.
З історичних джерел (БачинськийВ. М., Гром В. М., Цибульський В. І. «Волинь у ХVІ – ХVІІІ ст.», Рівне, 1996.) дізнаємося, що під час Північної війни між Росією І Швецією шведи зупинилися в містечку Степань, яке ще за часів Київської Русі було удільним князівством. З початком Північної війни (1700-1721рр.) Степань окупували шведи. Російські війська на той час перебували в Острозі, Великих Межирічах, Дубні. Після взяття Гродного в Степань прибув Карл ХІІ Тут у католицькому костьолі він був на богослужінні.
Якщо вірити переказам, то шведський король і полководець певний час і в одному з найдавніших сіл Полісся – Кричильську.
За даними 1845 року, в Кричильську діяла суконна мануфактура, на якій працювала частина кріпаків. Інші кріпаки орендували землю за третій сніп, працювали на лісорозробках, сплавляли ліс по річках. 1850 року в селі сталося заворушення селян, викликане запровадженням інвентарних правил.
Реформа 1861 року не принесла селянам очікуваних змін.
У пореформений період була відкрита парафіяльна школа в селі. Сільська школа існувала з 1860 по 1877 рр. (з 1864 р. перейменована на церковно-парафіяльну) на кошти селян. Учнів нараховувалось біля 50 чоловік. Вчителем був Кіндрат Діонісів Нестерук (вахмістр). Більшість населення залишалось неписьменним. Школа закрита 1877 року мировим посередником Красовським, аби підтримати міністерську школу в Степані. Лише 1890 року в селі було відкрито церковнопарафіяльну школу, де вчилося 30 дітей. ). Основна маса населення залишалася неписьменною.
В 1885 році (16 травня), (закладена 11 квітня 1877 р.) була побудована церква Покрови Пресвятої Богородиці в селі на кошти парафіян на місці старої дерев’яної церкви, побудованої в середині ХVІІІ ст. Земля під церковним погостом 589 саж., садиба з городом 4 дес. 1, 124 саж., орної 21 дес. 850 саж., сіна 12 дес. 870 саж., непридатної 294 саж.,всього 1, 328 саж. Церква володіє двома рибними озерами («Прогнойщина» і «Сутець»), а також правом вільного без міри черги помолу хліба в місцевих млинах.
Яскравими фарбами змалював життя бідняків цього краю відомий російський письменник О. I. Купрін, який у 90-х роках XIX ст. бував у Кричильську.
Важким лихом для трудящих була Перша світова війна. Вона забрала у дітей батьків, позбавила багатьох селян найелементарніших засобів для існування. У 1916 - 1917 рр. у селі розташовувались російські війська 5-го кавалерійського корпусу.
У січні 1918 року в Кричильську проголошено радянську владу. Органом її в селі був ревком, який очолював бідняк I. Ф. Левчун. Ревком керував боротьбою з «контрреволюційними елементами», організовував господарське та культурне життя. Але наприкінці лютого Кричильськ окупували австро-німецькі війська. У грудні 1918 року після відходу окупаційних військ владу захопила Директорія. У червні 1918 року у боротьбі з частинами 12-ї-армії петлюрівці покинули село. Негайно відновив свою діяльність ревком, утворився комітет бідноти.
Проте будівництво радянського життя перервали польські загарбники, які в серпні 1919 року захопили село. На початку липня 1920 року Кричильськ визволили частини 173-ї бригади 12-ї армії.
17 вересня 1939 року частини Червоної Армії вступили в Кричильськ. Негайно був створений сільський комітет, який очолив селянин В. 3. Пентило. 22 жовтня відбулися вибори до Народних Зборів Західної України.
Згідно з новим адміністративно-гериторіальним поділом, проведеним у січні 1940 року, в Кричильську організувалася сільська Рада. Сільський комітет надав їй свої повноваження. А в грудні 1940 року трудящі села під час виборів до місцевих Рад таємним голосуванням обрали депутатів до сільської Ради. Вперше до органу влади було обрано жінок. У січні 1941 року Кричильськ увійшов до Степанського району.
У квітні 1941 року в селі створено колгосп, головою якого селяни обрали С. Д. Наливайка. Незабаром організувався ще один колгосп — ім. 8 Березня, який очолив колишній бідняк Н. М. Бородавка.
Було відкрито медпункт у селянській хаті. Медичну допомогу безплатно надавав фельдшер. 1 жовтня 1939 року в Кричильську відкрили початкову школу з українською мовою викладання. В ній вчилося 178 дітей. Запрацювали хата-читальня, школа ліквідації неписьменності для дорослих.
27 червня 1941 року Кричильськ окупували гітлерівські війська. Загарбники, встановивши «новий порядок», закрили школу, хату-читальню, дограбували колгосп і майно жителів села. Вони вивезли з села на роботу до Німеччини 30 юнаків і дівчат.
Та люди не корились ворогам. Селяни відмовлялись працювати в організованому окупантами господарстві («лігеншафт»), ховали від них зерно, худобу, молоко та інші продукти, допомагали переховуватися тим, кого переслідували фашисти. 16 жителів вступили до партизанських загонів, серед них А. Ф. Мануїльчик, М. О. Шабак, П. А. Банацький та ін. Коли 12 січня 1944 року Кричильськ визволили частини 181-ї стрілецької дивізії 13-ї армії, 50 його жителів пішли громити ворога на фронт. 41 чоловік загинув у боях з гітлерівськими загарбниками.
В листопаді 1947 року трудівники села відновили створені перед війною колгоспи.
1950 року кричильські колгоспи об'єдналися в одне господарство.
Змінило село свій зовнішній вигляд. За післявоєнні роки збудовано 550 житлових будинків на 3—4 кімнати, у т. ч. 64 — в роки восьмої п'ятирічки. В селі з'явилася ще одна вулиця, названа Новою. Село зв'язане автобусним сполученням з районним і обласним центрами. Збудовано телефонну станцію на 150 номерів, лазню, побутовий комбінат, в якому розмістились шевська, кравецька, годинникова майстерні, перукарня. Село повністю електрифіковано й радіофіковано.
Період «перебудови» приніс пожвавлення культурно-масової роботи і активізації суспільного життя людей.
Жителі села радісно прийняли звістку про проголошення і створення незалежної держави - Україна.
Туристичні об’єкти: урочище «Погоня», озеро «Синє», озеро Турово», церква Покрови Пресвятої Богородиці, урочище «Мшані кладки», урочище «Корабельське», урочище «Дівочий брід», стоянка давньоруського городища Х – ХІІІ ст..
Село пишається своїми талантами.
Серед них на особливу увагу заслуговують перш за все письменник, гуморист, Куліш Леонід Зіновійович, Конько Марко Олександрович – колишній головний лікар Рівненської обласної дитячої лікарні, Бородавко Степан Пилипович - мікросудиннний хірург Київської обласної лікарні, Тотовицький Микола Платонович - працює в ансамблі «Берегиня» міста Києва, Ільчук Григорій Архипович - доктор фізико-математичних наук, Кика Михайло Михайлович – лауреат 1 – го Всеукраїнського фестивалю гумору і сатири, Харечко Микола Сергійович – поет, проживає в м. Одеса, уродженець села.
Славиться село і своїми народними умільцями. В селі є ціла плеяда майстринь-вишивальниць: Шепель Марія Тихонівна, Харечко Надія Марківна, Банацька Катерина Архипівна, Цибуковська Єфросинія Григорівна, Корзун Ніна Тихонівна, Патрикей Любов Тихонівна, Красовська Надія Олексіївна.
Вишивають бісером – Красовська Оксана Анатоліївна, Красовська Ольга Павлівна, Гоч Мирослава Анатоліївна.
В селі з незапам'ятних часів процвітало ткацтво. Ці традиції продовжуються і нині, а продовжує їх ткаля Басиста Галина Опанасівна, Красовська Тетяна Матвіївна, Красовська Ольга Федорівна.
Славиться село і своїми виробами з лози майстрів – Шимко Йосипа Якимовича, Красовського Анатолія Петровича.
Відомі кричильські нумізмати: Заєць Ігор Романович, Лобач Петро Романович.
На сучасному етапі на території сільської ради проживає: Кількість населення – 3552 чол.; у с. Кричильськ – 2732 чол., кількість дворів - 640.
На території ради розміщено:
Адміністративна будівля сільської ради; сільськогосподарські підприємства СГПП «Кричильське», СФГ «Горинь»; Кричильська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів; Кричильська лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини; Будинок культури, публічна бібліотека; відділення зв’язку; молитовний будинок; Свято-Покровська церква (пам’ятка архітектури); 11 магазинів змішаної торгівлі; кафе.
